екуменізм

 ТЕМА:   схожість та відмінність католицької та адвентистської доктрин, пошук порозуміння
 

 

   Богдан ГЛУХОВЕЦЬКИЙ

    пресвітер Церкви АСД,

    м. Львів

S I G N U M      T E M P O R I S

або

спостерігаючи знаки часів…

(моїм дорогим братам-католикам)

ІІ Ватиканський Собор заохочує усіх католиків, щоб вони, «…спостерігаючи знаки часів, пильно брали участь в екуменічному ділі. (…)  Вірні католики в екуменічній діяльності безперечно повинні старатися про роз’єднаних братів, молячись за них, порозуміваючись в церковних справах, спрямовуючи до них свої перші кроки».(ІІ Ватиканський Собор, Декрет про екуменізм, розд.1; п.4)

Сьогодні, спостерігаючи знаки часів, можна сказати, що в минулому, на превеликий жаль, було чимало міжрелігійних непорозумінь та антагонізмів, ненависті та ворожнечі. Дуже часто це траплялося через егоїзм людей, гордість та недостатню поінформованість. Ми живемо в час гострої необхідності взаємного порозуміння, тому сьогодні важливим постулатом цього руху є міжрелігійний діалог та взаємне наближення, глибша взаємоповага і краще взаєморозуміння між людьми, які звуть себе християнами, але належать до різних віросповідань.

Зважаючи на гостру потребу знати віровчення різних християнських конфесій, щоб згодом знайти шляхи взаєморозуміння та зближення, виринула необхідність цієї статті про те, що нас єднає, а що відрізняє. В чому католицьке віровчення збігається із вченням Церкви християн-адвентистів Сьомого Дня (Церква АСД), а в чому їх відмінність. Адже дуже часто не лише священнослужителі, а й вірні обох Церков; як адвентисти, так і католики запитують одні одних:«Що ж насправді нас різнить, а що нас об’єднує?»

Усвідомлюємо, що пошук відповідей на ці запитання є першим та необхідним кроком до діалогу та порозуміння. Враховуючи, що обидві Церкви й надалі стоятимуть на спільних засадах Христової віри, взаємної толерантності та пошани, свободи сумління та віросповідання, надіємось на успішний католицько-адвентистський діалог. 

Що католики знають про Церкву Адвентистів Сьомого Дня? Що відомо їм про віровчення та релігійні обряди християн-адвентистів? Напевно, дуже мало, можливо, навіть таке, що не відповідає дійсності… Дехто ототожнює адвентистів із свідками  Єгови або з баптистами, а більшість називає їх просто «сектантами». Проте, все це не відповідає дійсності та є перекрученим і спотвореним лише через відсутність достовірної інформації про Церкву АСД та її вчення.

З часу проголошення незалежності України минуло 20 років і наше суспільство поволі звикає до світоглядного й конфесійного плюралізму. Щораз менше людей в Україні негативно сприймають людей іншого віросповідання чи атеїстів. Це явище є позитивним і сприяє релігійній толерантності і братерству. Зрештою, чи всі люди повинні бути одного віросповідання і мати один світогляд? У нашій історії щось схоже ми вже переживали…

Невід’ємним правом кожної людини у демократичному суспільстві є вільне право вибору тієї чи іншої життєвої дороги; право обирати будь-яке віросповідання. Чи в нашому українському суспільстві світоглядні та релігійні переконання повинні створювати нездоланні бар’єри? Адже для нас віруючих християн; як для католиків, так і для адвентистів фундаментом духовності є Євангелія Ісуса Христа, яка закликає до любові Бога та ближніх. Всі ми є дітьми одного небесного Отця, частиною однієї великої людської родини; всі ми – католики і православні, протестанти і невіруючі, є одним великим народом України, що творить спільну народну культуру, духовність та добробут на рідній землі.

ЩО Є СПІЛЬНОГО, А ЩО ВІДМІННОГО?

Умовою до християнської взаємоповаги та кращого розуміння віровчення католиків та адвентистів, є взаємна відкритість, щирість та братерська любов. Тому в дусі щирого християнського взаємопізнання та розуміння пропонується розглянути та обмінятися думками про те, що в доктринах наших християнських Церков є СПІЛЬНОГО, - те, що нас об’єднує, а що ВІДМІННОГО, - що нас відрізняє та розділяє. Також для кращого розуміння католиками Церкви АСД,  коротко окреслимо наше покликання та місію Церкви АСД в сучасному світі, - рації нашого існування.

Надіємось, що ця стаття розкриє те, що досі було невідомим і краще пояснить те, що малозрозуміле чи спотворене. Віримо, що нижче написане послужить для зміцнення християнського діалогу між нашими Церквами та екуменічного зближення в дусі примирення та євангельської любові.

Єдине, що просимо наших  братів-католиків, - щоб читали та сприймали прочитане у Христовому дусі взаємопрощення та любові, шукаючи радше того, що нас об’єднує, ніж того, що розділяє, щоб виконати слова молитви Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа: «Святий Отче, - заховай в Ім’я Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були! Щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я – у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, - щоб увірував світ, що Мене Ти послав. А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине Ми»(Ів.17:11,21,22).

СПІЛЬНЕ У ВІРОВЧЕННІ КАТОЛИКІВ І АДВЕНТИСТІВ

Багато є схожого, а навіть спільного як у віровченні (доктрині) та моралі, так і в суспільно-національних та загальнолюдських сферах вчення Католицької Церкви та Церкви християн-адвентистів Сьомого Дня.

СФЕРА ВІРИ

Насамперед схожість є у всіх фундаментальних правилах віри, яка бере свій початок з науки Христа та апостолів, поміщеної у Святому Письмі, а також в Апостольському Символі Віри, який всі ми християни визнаємо. А саме, - віру в Пресвяту Тройцю – Бога Отця, Бога Сина Ісуса Христа, нашого Спасителя та Бога Святого Духа Утішителя, Марію, як Матір Господа Ісуса Христа, Христову Церкву, як спільноту Божого люду, другий Прихід Христа, воскресіння, Божий суд та вічне життя.

1. Віра в Пресвяту Тройцю.

Спільно з католиками адвентисти вірують у Пресвяту Тройцю – Бога Отця, Бога Сина і Бога Святого Духа, - тут існує цілковита тотожність наших тринітарних поглядів на об’явлену у Біблії таємницю Пресвятої Тройці. Наша Церква навчає цієї фундаментальної Божої істини на підставі Святого Письма, за наукою Отців Церкви та постанов перших соборів, які у цьому випадку повністю узгоджуються з вченням Святого Письма. Пресвятій Тройці ми виявляємо нашу найглибшу пошану і благоговіння, любов та послух.

2. Віра в Бога Отця.

Віруємо, що Бог Отець є найсвятішим та найчистішим Духом, Всемогутнім та Всезнаючим, Джерелом кожного існування, Добра та Істини. Він є  найдосконалішим вічним Буттям, особовим та трансцендентним. Це святе вчення гарно, біблійно та теологічно опрацьоване католиками впродовж віків; вчення про Бога, як Особу та докази Його існування. Всесвітній адвентизм стоїть абсолютно та цій самій теологічно-доктринальній позиції, що й сучасна католицька тринітарна доктрина.

3. Віра в Ісуса Христа.

Віруємо в Господа Ісуса Христа, Сина Божого, який відвічно існує з Отцем, Воплочене Слово, яке виконало волю Божу у творінні і спасінні світу, Ісуса, який для відкуплення людей зійшов з небес, під дією Святого Духа народився з Марії Діви і, зберігаючи Божу природу, прийняв природу людини. Христос, навчаючи нас християнських чеснот та євангельських обітниць, установив Свою святу Церкву, страждав і помер на хресті за гріхи світу, але третього дня воскрес, вознісся на небо і сів праворуч Отця, де як єдиний Первосвященик та Посередник між людиною та Богом, прийде вдруге наприкінці світу щоб, згідно волі Божої, завершити земну історію та встановити вічне Боже Царство.

Наша христологія у своїй основі не відрізняється від католицької. Спільним у нас є вчення про Божий план спасіння, - воплочення Ісуса, месіанське покликання Христа, смерть, воскресіння та вознесіння Спасителя.  Адвентизм наголошує на подальшій небесній діяльності Христа, як Посередника, Заступника, Первосвященика та Його славному другому Приході.

4. Віра в Святого Духа.

Віримо в Святого Духа, - третю Божу Особу, єдиного Заступника Ісуса Христа на землі у справі проповіді Євангелії, Вчителя, Утішителя, Всюдисущого, що походить від Отця, Животворчого Духа, який провадить  людину до повної істини. Вчення Церкви АСД про Святого Духа відповідає формулюванню І Константинопольського Собору: «Віримо також в Духа Святого, Господа животворящого, що від Отця походить; що з Отцем і Сином рівнопоклоняємий і рівнославимий, що говорив через пророків». Віримо, що Святий Дух співдіє з людиною у її наверненні та духовному відновленні. Вчення Церкви АСД про Святого Духа повністю згідне з сучасною католицькою пневматологією.

Доречно додати доктринальне формулювання папи Івана Павла ІІ: «Так  молячись, Церква безустанно визнає: є в нашому сотвореному світі Дух, що є несотвореним Духом. Це Дух Отця і Сина: як Отець і Син це несотворений, безмежний, предвічний, всемогутній Бог, Господь. Цей Божий Дух «сповняє всесвіт» і все, що сотворене, в Ньому визнає джерело своєї ідентичності, в Ньому знаходить свій властивий трансцендентний вираз. Все, що сотворене, звертається до Нього, Його очікує, Його закликає своєю власною істотою. До Нього, як Утішителя, Духа Істини й Любові, звертається людина, яка живе Істиною і Любов’ю і яка без цього джерела істини й любові не може жити»(Іван Павло ІІ,Енцикліка «Господа Животворящого», п.67,Рим, 1986р.) 

5. Віра в Святе Письмо.

Ми, адвентисти, як і католики, віруємо у Святе Письмо Старого і Нового Завітів, як натхненне Слово Боже. Спільно з католиками Церква АСД має єдине розуміння Божого Об’явлення, інспірації, авторства, інтерпретації та біблійного плану спасіння.

У ХІХ-ХХ ст., в час бурхливого розвитку раціоналізму та лібералізму, католицькі біблеїсти непорушно стояли на фундаменті історичності, автентичності та натхненності Святого Письма, відстоюючи апостольські та ранньохристиянські  погляди на Святе Письмо. Вітаємо біблійний рух у Католицькій Церкві та активізацію біблійних студій, які ведуться католицькими біблеїстами.

Поділяємо думки ІІ Ватиканського Собору стосовно Святого Письма, викладені в догматичній Конституції «Про Боже Об’явлення», що Святе Письмо належить вважати «за найвище правило віри»(розділ VI,п.21), «…щоб вірні християни мали широкий доступ до Святого Письма»(розділ VI,п.22), «Священна Богословія опирається, немов на фундамент, на писане Слово Боже… воно натхненне, є справді Словом Божим: тому студії Священного Письма є немов душею священної Богословії»(розділ VI,п.24). З радістю вітаємо щире прагнення Католицької Церкви закликати «…Католицьких екзегетів та інших дослідників Священної Богословії, щоб так дослідити і викласти божественне Писання, щоб якнайбільше проповідників Божого Слова могли з успіхом подавати народові Божому пашу Священного Писання, яка б просвічувала уми, скріплювала б волю, запалювала б людські серця до любові Бога! Священний Собор заохочує синів Церкви, тобто дослідників справ біблійних, щоб вони всіма зусиллями далі виконували щасливо піднятий труд, з щораз свіжими силами…»( розділ VI, п.23).

Ми стверджуємо, що Святе Письмо Старого та Нового Завітів є не тільки натхненним Божим Словом, але й єдиним надприродним і автентичним джерелом Божого Об’явлення, непомильним і найвищим правилом віри.

Віра в Бога та виконання Його волі в аспекті плану спасіння, об’явленого в Біблії у його христоцентричній та новозавітній інтерпретації є спільними, як у католицькій, так і в адвентистській теології.

6. Віра в Марію.

Всупереч тому, що нам часто закидають, ми віруємо у Марію, Матір нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа, яка непорочно зачала Ісуса під дією Святого Духа, була для Нього доброю вихователькою та є достойним взірцем для всіх  християнських жінок та матерів. Своє вчення про Марію, Матір Господа Ісуса Христа ми базуємо на Святому Письмі, не виходячи поза написане, побоюючись спотворення нашої пошани до Марії та небезпеки затуляння культу Пресвятої Тройці, як часто буває у людській побожності, характерній екзальтацією та примітивізмом. 

Сповнені глибокої пошани до Діви Марії, вважаємо її прекрасним людським взірцем смиренної слугині Господньої, вірної та відданої, сповненої любові Матері Сина Божого. Нашій глибокій пошані до Діви Марії ми надаємо практичне значення не лише у наслідуванні її смирення, віри та послуху, але й у слуханні її слів, наказів та порад, поданих у Святому Письмі.

7. Віра у Христову Церкву та Божий народ.

Віруємо у Божий народ, який протягом століть подорожує до повного з’єднання з Богом, а також в одну, святу та всесвітню Христову Церкву, збудовану Христом на камені, яку пекельні брами ніколи не здолають. В католицькій та адвентистській еклезіології є багато подібного, хоча є і те, що відрізняється.

Не відповідає дійсності те, що Церква Адвентистів Сьомого Дня є «сектою» з невизначеною структурою та таємничими ритуалами, позбавлена домів молитви, священнослужителів та святих обрядів. Такі думки є відлунням минулих епох і лунали від людей малоосвічених та лихих. Сподіваємося, що тепер часи змінилися і це неприємне ставлення залишиться в минулому…

Подібно до Католицької Церкви, наша Церква АСД є всесвітньою Церквою, яка відкрита для всіх людей доброї волі. Як свята Божа інституція вона складається з людей і має чітко визначену структуру, організацію, засоби і мету своєї діяльності. У своєму віровченні та культі Церква бере свій початок із Христової скарбниці віри та береже апостольське Передання Христової істини.

Всесвітня Церква адвентистів діє у 218 країнах світу та налічує разом з дітьми понад 20 млн. віруючих. Церкві АСД належать 5612 шкіл, 95 вищих навчальних закладів, 166 лікарень, 371 клінік та диспансерів, 147 дитячих будинків і реабілітаційних центрів, 56 видавництв і друкарень, 35 фабрик по виготовленню продуктів здорового харчування.

Церква АСД складається із громад (територіальне зібрання віруючих), на чолі громади стоїть старший збору – пастор або пресвітер з церковною радою. Громади об’єднані у територіальне об’єднання – Конференцію, яка може охоплювати декілька адміністративних областей, а Конференції об’єднані в Унійну Конференцію - в межах однієї країни. Унійні Конференції, які охоплюють певний регіон світу об’єднуються у Дивізіон, а Дивізіони світу творять Генеральну Конференцію Адвентистів Сьомого Дня, - найвищу керівну структуру Церкви АСД у світі.

В Україні Церква АСД cкладається із 9 Конференцій, які об’єднані в Українську Унійну Конференцію в Києві. Наша Цеква в Україні звіщає Христову Євангелію при допомозі сателітарного телеканалу «Надія» та радіотелецентру «Голос надії», навчає служителів у духовній  академії та Українському Гуманітарному інституті, проводить широку освітню діяльність через Міжнародний Інститут Християнського Служіння (МІХС), заочні біблійні курси та суботню школу, здійснює програму соціальної допомоги при допомозі Адвентистського Агенства Допомоги й Розвитку(АDRА) та видає книги й журнали у видавництві «Джерело життя».

Згідно науки Христа, метою Церкви АСД є заспокоєння релігійних потреб віруючих, проповідь Євангелії, навчання та слугування любові – широка морально-суспільна та гуманітарна місія. Тому Церква має служителів – проповідників, пасторів, євангелистів, пресвітерів, дияконів, має доми молитви, звершує Богослужіння та святі обряди.  Всі адвентисти - як священнослужителі, так і звичайні віруючі звуть себе «братами» і «сестрами» та творять одну Христову спільність – святу  Церкву, царське священство Нового Завіту, Божий народ, який за своїм Вчителем Христом прямує дорогою спасіння. 

8. Віра у Другий Прихід Христа та останні речі.

Як і католики, ми віруємо в останні (есхатологічні) речі: у другий Прихід Ісуса Христа, воскресіння, останній суд та встановлення Царства Божого. 

  Віримо, як вірили апостоли у біблійні есхатологічні речі, особливо у другий Христовий Прихід (parousia), ця християнська віра та надія закладена у назві нашої Церкви - «Адвентисти» від лат. adventus – прихід. Тому наша Церква звертає особливу увагу на біблійні есхатологічні речі, як об’єкт християнської надії, які ще з самих початків християнства стали каноном віри та джерелом надії Божого народу всіх часів. Тому Церква АСД так сильно й наполегливо проголошує істину про реальний, видимий та славний другий Прихід Христа. Враховуючи помилки минулого, ми далекі від встановлення дати Христового Приходу, але звертаємо увагу віруючих людей всього світу на знак часів – signum temporis й на пророцтва, які збуваються в наші дні та є яскравим свідченням близькості Його славного Приходу. Чудове  вчення про Прихід Христа було «блаженною надією» перших християн, наступних поколінь, виплекане впродовж століть, стало серцевиною духовного пробудження, яке переросло в адвентистський рух у середині ХІХ ст. в США. Адвентисти, - християни, які з надією чекають на Повернення Христа та готуються до цього, пам’ятаючи заклик Ісуса: «І будьте подібними до людей, що очікують  пана свого, коли він повернеться…»(Лк.12:36). 

Отож, Церква АСД вірить у другий Прихід Христа наприкінці часів, з надією очікує на нього, сама готується й закликає всіх людей доброї волі бути готовими до Христового Повернення, згідно Його слів: «…Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я – були й ви»(Ів.14:3).

СФЕРА МОРАЛІ

Наші Церкви – католицька та адвентистська, характерні високим рівнем християнської етики. У вченні Церкви АСД високо ціниться наука про теологічні християнські чесноти (віру, надію, любов), та кардинальні (розсудливість, поміркованість, справедливість, мужність, смирення і т.п.). Цю християнську етику ми активно пропагуємо в наших зібраннях, - в душпастирській, катехитичній та  євангелізаційній діяльності. Найвищим Законом моралі ми вважаємо Десять Божих Заповідей (Декалог), який в однаковій мірі зобов’язує людей Старого і Нового Завітів; як ізраїльський народ так і всіх християн.

1. Вчення про Божі Заповіді.

З великою пошаною наголошуємо на релігійній, моральній і суспільній вартості Декалогу та вважаємо, що Заповіді Божі є Законом Божим, - віддзеркаленням етики добра і любові, що регулює основні обов’язки людини щодо Бога та щодо людей. Ми дотримуємось слів апостола Павла: «Тому-то Закон святий, і заповідь свята, і праведна, і добра»(Рм.7:12). Декалог є справжнім кодексом життя, який врегульовує десять найважливіших аспектів людського життя; як особистого, так і суспільного.

Вважаємо, що  Божі Заповіді преставляють наші обов’язки і потребу розвитку християнських чеснот, як необхідних прикмет християнського характеру. Звертаємо увагу на обов’язки стосовно Бога (культ у дусі та істині), обов’язки стосовно себе(розвиток християнського характеру, внутрішнє відродження та турбота про здоров’я), обов’язки в родині (благочестиве християнське подружжя, щаслива родина, виховання дітей), а також суспільні обов’язки (діяльність для духовного, морального та соціального блага). Тому наша Церква окрім дотримання Божих Заповідей і духовну потребу розвитку християнських чеснот, заохочує турбуватися про здоровий спосіб життя, про тілесне та душевне здоров’я, пошану людської гідності, всесторонній розвиток особи, вартість людської праці, гідність подружжя і родини.

2. Вчення про гріх.

Подібно до католицького вчення, ми проголошуємо вчення про гріх як моральне зло, порушення Божого Закону й образу Бога; навчаємо про Божу благодать, акцентуючи з одного боку на необхідності віри в Христа Спасителя, а з іншого – на значення віри і послуху стосовно Бога. Католицька Енциклопедія подає таке окреслення гріха: «Первородний гріх у першій людині був перш усього його особистим гріхом – грішним актом. Він став в Адамі тривалим грішним станом та став властивим всім людям – його нащадкам, бо всі мають людську природу. Через гріх первородний нащадки Адама  втратили первісну святість та справедливість, подаровану їм Богом через Адама. Водночас з гріхом прийшла на них смерть і терпіння. Від гріха Бог звільняє людину завдяки смерті та заслугам Ісуса Христа, які стають нашими заслугами через віру та хрещення» (KATOLICYZM, Poznan 1989).

Як і католики ми віримо, що первородний гріх враз із людською природою нам передається через народження, але не як спадщина, - він є власним, особистим гріхом кожного. Віруємо, що Господь наш Ісус Христос відкупив нас від первородного гріха і від всіх особистих гріхів своєю смерттю на хресті, так, що збуваються слова апостола Павла: «А де збільшився гріх, там зарясніла благодать» (Рм. 5:20).

3. Вчення про благодать.

В адвентистській теології значного розвитку набуло вчення про Божу благодать(гр. charis, лат. dratia, ласка). Благодать ми отримуємо через віру в Христа, через неї й спасаємося, згідно слів Павла: «Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився» (Еф.2:8,9). Ми віримо, що Божа благодать дарується кожній людині та в ній повинні зростати всі віруючі. Ми, як і католики віримо, що благодать є Божим даром, завдяки якому людина перевищує свій статус і є запрошеною до самої серцевини Божества так, що стає учасником Божої Істоти (див.2Петр.1:3,4 та Тит.3:7).

Віримо, що через нашого Спасителя Ісуса Христа Божа благодать «щедро спливає на багатьох» на «виправдання від багатьох прогріхів»(див.Рм.5:15,16).

Церква АСД підтримує католицьке вчення в тому, що Божа благодать творить у людині її християнську природу (духовний характер) – gratia supponit naturam (благодать закладає природу).

Згідно вчення про Божу благодать побудованого на Євангелії та Заповідях Божих, важливим елементом християнського життя і моральності є виконання добрих вчинків, проте вони не є «заслугою» для спасіння, а є даром Божим та виявленням Господньої милості. Однак, справжньою спасенною заслугою є відкуплення Христа здійснене на Голгофі та Його праведність. Тому, згідно вчення Церкви АСД, людина спасається Божою благодаттю, а не своїми заслугами.

Завдяки Божій благодаті у поєднанні з особистим зусиллям людина повинна внутрішньо духовно відновитися (метанойя) та розвивати всі християнські чесноти. Завдяки Божій благодаті християнин може і повинен жити згідно волі Божої і по-святому. Ми навчаємо, що духовне народження, або «народження згори» є необхідною умовою спасіння, за словами Христа: «Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства»(Ів.3:3); воно має стати прикметою всіх учнів Христа, а не тільки окремих святих.

4. Вчення про релігійно-обрядове життя.

Подібно до католиків у Церкві адвентистів велике значення має релігійно-обрядове життя та  євангелізаційно-гуманітарна діяльність. Заохочується віруючих до активної участі в житті та діяльності Церкви – участі в богослужіннях, молитвах, святих обрядах, особливо Причастя, чи Господньої Вечері, до читання й дослідження Біблії й практикування Євангельських заповідей та порад у щоденному християнському житті. Існують різні форми та методи апостольства всіх віруючих. У богослужіннях особлива увага надається літургії Слова.

СУСПІЛЬНО-НАЦІОНАЛЬНА СФЕРА

Крім багатьох спільних правил віри та моралі, які нас зближують є теж суспільно-національні та загальнолюдські норми, які у нас є спільними. Ми всі, як католики, так і адвентисти є синами та дочками нашого рідного народу України, тому маємо спільні права, обов’язки та привілеї, спільну історію та культуру, традиції та національні цінності. Тому адвентисти беруть активну участь у суспільному житті України; моляться за її розвиток та добробут громадян, беруть участь у виборах та підкоряються всім тим державним законам, які не суперечать Божому моральному Закону та Його Заповідям.

Всі ми - громадяни України турбуємось про суспільно-економічний та духовний розвиток нашої Батьківщини, бо ми творимо новітню історію України. Нас об’єднують спільні інтереси народу та держави, а це створює з одного боку єдиний для католиків та адвентистів обов’язок дбати про спільні та близькі нам справи, а з іншого – зростання взаємної  співпраці в ім’я величних гасел нашої улюбленої Батьківщини, щирого патріотизму та суспільного блага.

В Україні є дуже багато сфер та форм християнської соціальної співпраці. Адвентисти, як і католики,  високо цінують не лише релігійне, але й суспільне значення подружжя, родини та виховання дітей. Тому існує велика суспільна необхідність інтенсивної і тісної співпраці у цих напрямках всіх християнських конфесій та гостра потреба спільної активізації усіх вчителів, вихователів та священнослужителів. Зокрема слід активно співпрацювати у напрямку подолання суспільної патології - алкоголізму, паління, наркоманії та проституції. Ця християнська співпраця між католиками та адвентистами у суспільно-моральному житті повинна проходити у дусі християнської любові, взаєморозуміння, суспільного розвитку та патріотизму, бо ми ніколи не повинні забувати, що всі є народом України та учнями Христа.

ВІДМІННОСТІ

Між нашими християнськими Церквами – католицькою та адвентистською є багато спільного і подібного, - це нас зближує, єднає та відкриває широку сферу спільних можливостей, взаємних контактів та зацікавлень. Але є між нами і багато відмінного про яке не можна мовчати, бо йдеться про об’єктивну та повну  інформацію щодо Церкви християн-адвентистів Сьомого Дня.

Сподіваємося, що щире визнання існуючих між нами відмінностей свідчитиме про нашу відкритість і бажання наближення та сприятиме кращому взаєморозумінню в міжконфесійних діалогах з метою порозуміння та наближення.

ВІДМІННОСТІ У СФЕРІ ВІРИ

У сфері віри існують дуже суттєві відмінності у ставленні та трактуванні джерел Божого Об’явлення (питання традиції, передання), еклезіології (питання сутності Церкви та верховної влади у ній), останніх речах (питання безсмертя людської душі), есхатології (значення та часу другого Приходу Христа і Царства Небесного). Розглянемо їх докладніше.

1. Питання традиції чи передання.

Напевно, не буде перебільшенням назвати Католицьку Церкву Церквою традиції. Великою мірою це стосується її прив’язання до традиції на чому дуже часто наголошують католицькі теологи. Католицька Церква дуже високо цінує Святе Письмо, але ще вище цінує традицію, як найважливіше джерело віри. Тут йдеться не про апостольську традицію (апостольське передання), а взагалі про споконвічну церковну традицію, як про інтерпретативний та доктринальний чинник.      

 ІІ Ватиканський Собор надає визначальне значення традиції, як священного християнського передання.

Натомість у АСД немає подібного прив’язання до передання тому, що наша Церква тільки Святе Письмо вважає за найвище правило віри та моралі. Ми віруємо в те, про що писав апостол Павло: «Усе Писання Богом натхненне і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова»(2 Тим.3:16,17).

Християни у Біблії шукають знання про Бога та Його волю, про людину та світ, про вічне життя та спасіння. Натомість свідчення традиції чи передання ми трактуємо виключно, як історичні свідчення, а не як автентичне джерело віри й Божого Об'явлення. У тому значенні Церкву Адвентистів можна б назвати Церквою Святого Письма, як Божого об’єктивного джерела віри та моралі для людини. Отож, наша Церква стоїть на основі біблійної фундаментальної теології.

Висновком такої позиції є те, що ми не визнаємо і не практикуємо тих засад віри, які не походять із Святого Письма, від Христа та апостолів, - всіх тих вірувань, які появилися у пізніших часах і не підтверджені авторитетом Слова Божого. Хоча традиція чи передання можуть бути дуже цінним історичним джерелом й мати навіть велике обрядове значення, все ж ми черпаємо віру лише із Святого Письма, як єдиного авторитетного та непомильного Божого джерела. Це і є головною та засадничою відмінністю між нашими Церквами, а всі інші відмінності властиво є її похідними.       

2. Питання сутності Церкви

Хоча ми, адвентисти як і католики віримо, що новозавітня християнська Церква заснована самим Ісусом Христом і є святою, апостольською та всесвітньою, проте відрізняємося поняттям сутності Церкви. У світлі католицької еклезіології Церква є немов продовженням самого Ісуса Христа, - серцевиною спасіння, спасенною інституцією, наділеною всіма високими спасенними засобами, які пропонуються всім вірним, як святі Тайни уділені через священиків.

В адвентизмі, на противагу вище згаданому, - сотеріологічного (спасенного)  поняття Церкви надається спільноті всіх віруючих у Христа, об’єднаних однією Євангельською наукою, організацією та культом. У Церкві АСД є священство, але не сакраментальне, урядове та ієрархічне, а священство всіх християн, згідно слів апостола Петра: «Але ви – вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власності Божої…»(1 Птр.2:9).

Мета Церкви -  допомогти людям прийти до Бога, заспокоїти їхні релігійні та духовні потреби, проповідувати Євангелію та проводити служіння любові. Церква не спасає, бо Христос – єдиний наш Спаситель! Церква лише допомагає людині досягти спасіння в Христі; вона веде людину до Христа, скеровуючи погляд віри на Спасителя нашого Первосвященика та Його посередницьке служіння у небесах(див.Євр.4:14-16; 7:22-28; 8:2; 9:15,24-28).

Згідно вчення Євангелії, центром спасіння є небесна святиня і заступницьке служіння Первосвященика – Христа, яке звершується силою пролитої Ним крові. Тому адвентисти вірують, що у небі є святиня, збудована Богом, в якій Ісус Христос з часу свого вознесіння та до кінця світу виконує своє Первосвященницьке служіння та завершить його у другому Своєму Приході на землю.

У післяапостольських часах еклезіологія та санктуаріологія (наука про небесну святиню) були настільки зміненими, що з'явилися цілком нові догматично-еклезіальні форми. Замість небесної святині і Христа Первосвященника та Його хресної жертви з'явилося вчення про земну церкву, як центр спасіння враз із земними інституціями: храмами, сакраментальним ієрархічним священством та обрядами жертвоприношення – Літургії. Все це згодом розвинулося у складну ієрархічно-дисциплінарну структуру, яка стала немовби земною новозавітньою калькою небесної реальної святині.

Поняття Церкви у католицизмі, як спасенної інституції тягне за собою цілу низку доктринальних та культових питань (поняття святині-храму, як святого місця перебування живого Бога у Євхаристії, священика, як сакраментального ієрархічного посередника між Богом і людьми, Літургії, як жертви надолуження і примирення та таких понять, як транссубстанціація, святі Тайни, усна сповідь і т.п.).

В наш час в католицькій теології все частіше говориться про так зв. загальнолюдський характер Церкви, як спільноти християн, - це наближає Католицьку Церкву до біблійної концепції Христової Церкви.

3.Питання Церковної влади

Догматом католицької віри є те, що скелею, на якій Христос установив Свою Церкву є апостол Петро. Адвентистська Церква, згідно науки Христа, вірить, що наріжним Каменем, Скелею та основою Церкви є сам Ісус Христос. Апостол Петро називає Христа Скелею, Каменем наріжним і підвалиною Церкви: «Приступайте до Нього, до Каменя живого, дорогоцінного, що відкинули люди Його, але вибрав Бог. І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовний, на священство святе, щоб приносити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа. Бо стоїть у Писанні: «Ось кладу Я на Сіоні Каменя вибраного, наріжного, дорогоцінного, і хто вірує в Нього, той не буде осоромлений»! Отож, для вас, хто вірує, Він коштовність, а для тих, хто не вірує – «камінь, що його занедбали були будівничі, той наріжним став каменем», і «камінь спотикання, і скеля спокуси», - і об нього вони спотикаються, не вірячи слову, на що й призначені були» (1 Птр.2:4-8).

З католицькою доктриною, що апостол Петро є скелею Церкви контроверсійно поєднані ще й такі поняття як: примат, папство, непомильність та ін., - визначальні у католицькій еклезіології.

Церква Адвентистів Сьомого Дня визнає, що організаційна структура видимої Церкви на землі має величезне значення, але, як і першоапостольська Церква,  повинна б носити демократичний, а не монархічний характер. Ми вважаємо, що церковна влада, як і в апостольські часи, повинна бути колегіальною і жодна людина навіть найсвятіша та найвищого становища не має права носити титул «намісника Христа», «найвищого та непомильного Вчителя та Пастиря», чи «Святішого отця», бо всі ці високі титули належать виключно Христові і Богу Отцю. Таких високих титулів не посмів носити навіть апостол Петро та жоден із Христових апостолів, бо це на тлі живої віри в Христа та глибокої пошани до Його авторитету  вважалося б великим блюзнірством та гордістю.

У Церкві АСД найвища видима церковна влада на чолі з керівником (вибрана таємним голосуванням на певний термін) має колегіальний характер. Цей керівник вважається першим серед рівних (primus inter pares), а це продовжує апостольську традицію адміністрування перших християнських громад у колегіальному вирішенні важливих питань Церкви на першому Єрусалимському соборі 50р. після Р.Хр.(див. Дії апостолів, розділ 15).

Тенденції до колегіальності в Католицькій Церкві є дуже давніми та сильними та відновилися вони щойно у наших часах, під час надзвичайного Єпископського Синоду, 1985р., але стосовно інституту папства були обмежені рамками, за які так і не змогли вийти. Зрештою, справа примату папи та його авторитету, яка зрощувалася в римській церкві впродовж багатьох століть є найважливішою та найважчою у спільних екуменічних діалогах.

4.Питання безсмертя душі.

Безсмертя людської душі – субстанціальної, духовної, свідомої та безсмертної особової сутності, яка може існувати сама по собі та самоусвідомлюватися є одним із основних догматів католицької віри. Наслідком такої віри є вірування в життя після смерті та подорож душі після смерті людини до пекла, чистилища чи неба. Адвентисти вірують, що, згідно Святого Письма, безсмертним по своїй Божій природі є лише Бог (1 Тим.6:16), а людина є істотою смертною, яка не має жодної особової безсмертної душі, що може самоусвідомлюватися й існувати незалежно від тіла. Слід згадати, що у раю людині було дароване безсмертя за умови дотримання Божої Заповіді (див. Бут.2:17), проте, згрішивши, людина втратила право до безсмертя. До речі, безсмертя людини у контексті Біблії слід розуміти, як вічне життя цілісної людської особи, а не безсмертя тільки її душі.

Хоча Церква АСД не вірить у безсмертя людської душі, все ж вірує у вічне життя, дароване людині Господом Богом – цей дар доброго Бога стане участю всіх спасенних, які воскреснуть при другому Приході Христа. Святе Письмо навчає: «Бо знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають, і заплати нема вже їм, - бо забута і пам'ять про них, їхнє кохання, і їхня ненависть, та заздрощі їхні загинули вже, і нема вже їм частки ні в чому, що під сонцем тим діється!»(Еклез.9:5,6). В біблійній теології, яку ми визнаємо, стан смерті описується як перебування тіла у гробі (див. Ів.5:28,29), або сон (Ів. 11:11). Згідно Святого Письма, всі померлі спочивають у могилах, в земному пороху, у несвідомому стані до моменту воскресіння, коли праведники воскреснуть до вічного життя, а нечестиві – на знищення й вічну смерть. 

У Біблії термін «душа» трапляється понад 1600 разів, проте такого словосполучення  як «безсмертна душа» у Святому Писанні немає.

Ми, адвентисти віримо в остаточний Божий суд і Божі присуди – вічну нагороду або покарання. Розуміємо, що допоки живе людина вона має всі шанси покаятися, навернутися до Господа та чинити добрі діла, але після смерті для нерозкаяних грішників вже немає жодної можливості спасіння.

Церква АСД не поділяє католицьких вірувань у безсмертну душу людини, яка після смерті тіла спроможна існувати поза ним, самоусвідомлюватися й мандрувати до пекла, чистилища чи неба. Ці вірування не мають підтвердження у Біблії, а виникли в середньовіччі під впливом платонізму та язичницьких уявлень про природу людини. Хоча впродовж століть вони значно християнізувалися та набули цивілізованого вигляду, проте своїм примітивізмом, жорстокістю (муки в пеклі) та обманом ще й сьогодні вражають навіть щиро віруючих католиків.

5. Питання другого Приходу Христа, його часу та Христового Царства.

Як було вище згадано, вчення Церкви АСД в основному збігається з католицьким вченням про славний другий Прихід Христа на нашу землю, відмінність полягає лише у значенні вчення про другий Прихід Христа, його часу та питання тисячолітнього Христового Царства. 

У першому випадку, стосовно другого Приходу Христа, відмінність полягає у тому, що Церква адвентистів особливо наголошує на вченні про другий Прихід Христа, як важливий аспект християнської віри, за прикладом апостолів, які трактували повернення Христа, як предмет віри у слова Вчителя й мету своїх очікувань. Спостерігаючи ознаки часу в їхньому есхатологічному значенні, ми вбачаємо епохальні події земної історії, які вказують на скоре повернення на нашу землю Ісуса Христа, не визначаючи при цьому жодних конкретних дат. На жаль, цього не робить Католицька Церква, бо проблема парусії не така важлива в католиків, як їхні еклезіальні проблеми.

У другому випадку – стосовно питання Царства Христового, - відмінність полягає у тому, що ми віруємо в те, що Христове тисячолітнє Царство буде на небі. Згідно з вченням Об'явлення, тисячолітнє Христове Царство хронологічно розпочнеться з часу другого Приходу Христа на землю (див. Об'явл. 20:1-6) та триватиме буквальних тисячу років(див. Об'явл. 20:7-10), а потім наступить Останній Божий суд над нечестивими й сатаною та їхнє остаточне знищення. Після цих подій настане Нова Земля та Нове Небо (див. Об'явл. 21:1-27) та встановлення вічного Христового Царства на Новій Землі.

Католики (за Блаженним Августином) вважають, що тисячолітнє Христове Царство - земне правління Католицької Церкви, - це т.зв. історично-еклезіальна теорія Міленіуму.  

Ми вважаємо, що саме другий Прихід Христа завершить земну історію та розпочне відновлення світу, тому слова Христа: «…Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я – були й ви» (Ів.14:3) ми сприймаємо буквально та з вірою та надією вважаємо цю подію радісною та довгоочікуваною.

СФЕРА МОРАЛІ

В цій сфері важливі відмінності виникають в питаннях Декалогу та ставлення до тіла людини та його здоров'я.

1. Питання Декалогу

Як і католики, ми вважаємо десять Божих Заповідей моральними нормами життя людини. Проте, на відміну від католицького катехізмового формулювання Декалогу, який випливає із післяапостольських часів та святого Августина, Церква АСД навчає біблійного Декалогу, який міститься у Святому Письмі (Вих.20; Втор.5), притримуючись саме біблійного формулювання десятьох Заповідей Божих без жодних змін. Тому тільки біблійне формулювання Божих Заповідей Церква АСД визнає, проголошує та рекомендує всім християнам, як високий моральний Кодекс.

Між двома версіями Декалогу – біблійною та катехізмовою існують дуже великі відмінності, які мають своє відображення в обрядах наших обох Церков. Стосуються вони II, IV та X Заповідей Божих. У катехізмовій католицькій версії відсутня II Заповідь Божа, яка забороняє культ зображень, а IV Заповідь Божа, яка наказує святити сьомий день тижня – суботу замінена на III в якій Католицька Церква наказує святити перший день тижня – неділю. Х Заповідь, яка забороняє пожадати, розділена на дві Заповіді – IX, яка забороняє жадати «жони ближнього свого» та Х – «Не пожадай жодної речі, яка є твого ближнього…»

Декалог у біблійному та катехізмовому формулюванні:

ЗАПОВІДЬ	БІБЛІЙНЕ ФОРМУЛЮВАННЯ	ЗАПОВІДЬ	КАТЕХІЗМОВЕ ФОРМУЛЮВАННЯ
I	Я – Господь, Бог твій… Хай не буде тобі інших богів передо Мною!	I	Я – Господь, Бог твій… Хай не буде тобі інших богів передо Мною!
II	Не роби собі різьби і всякої подоби… Не вклоняйся і не служи їм…	II	Не призивай Імення Господа, Бога твого надаремно…
III	Не призивай Імення Господа, Бога твого надаремно…	III	Пам'ятай день святий святкувати…
IV	Пам’ятай день суботній, щоб святити його…	IV	Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі…
V	Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі…	V	Не вбивай!
VI	Не вбивай!	VI	Не чини перелюбу!
VII	Не чини перелюбу!	VII	Не кради!
VIII	Не кради!	VIII	Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!
IX	Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!	IX	Не жадай жони ближнього свого!
X	Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого…	X	Не жадай нічого того, що є власністю ближнього твого…

З порівняльної таблиці видно які зміни виникли у католицькому катехізмовому формулюванні Божих Заповідей, незрозумілими є тільки мотиви таких змін!

Адвентизм, стоячи на міцному фундаменті біблійного Декалогу, не практикує культу зображень, не покланяється  їм та не виконує жодних обрядів, які з ними пов’язані; не прикрашає свої доми молитви зображеннями святих, іконами і т.п. Знак хреста ми вважаємо християнським елементом, який склався продовж довговічної історії християнства, - він не є предметом нашого поклоніння. Образи та ікони ми трактуємо, як твори мистецтва та релігійні ілюстрації, - це не культові предмети і ми їм не покланяємося… 

Крім того, замість святкувати неділю, як чинять це католики, Церква адвентистів святить сьомий день тижня  - суботу, як день  відпочинку та релігійного культу. Ми вшановуємо суботу, як святий Господній день, згідно Святого Письма і IV Божої Заповіді, за прикладом Ісуса Христа, апостолів, Марії, матері Христа та доброю традицією християн Новозавітньої Церкви. Факт дотримання та вшанування суботи відображений у назві нашої Церкви «Церква Адвентистів Сьомого Дня». Ця назва наголошує на:

а) еклезіальному характері спільноти віруючих;

б) вірі у славний і реальний другий Прихід Христа;

в) пошані до Божої Заповіді, яка наказує святити саме сьомий день тижня – суботу.

Церква АСД проголошує інтегральність, непорушність та незмінність Божих Заповідей, бо Христос сказав: «Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, - Я не руйнувати прийшов, але виконати»(Мт.5:17), а апостол Яків навчає: «Бо хто всього Закона виконує, а згрішить в одному, той винним у всьому стає.»(Як.2:10).

Декалог не був змінений ні Христом, ні апостолами, тому й надалі зобов’язує у сумлінні кожного християнина його дотримуватися. Адже духовно-моральні та суспільні цінності, які містяться у  II та IV Заповідях були проголошені на горі Синай особисто самим Господом Богом для всього людства тому заслуговують з нашого боку найглибшої пошани та послуху.

Слід зауважити, що в останніх часах у релігійних колах все частіше й частіше лунає заклик «повернення до джерел» - закликаючи до духовної віднови і пошани цілої біблійної істини. З цієї причини Церква адвентистів трактує сучасний постулат «повернення до джерел» з усією серйозністю та відповідальністю, що знаходить своє відображення у поверненні первісного оригінального змісту Декалогу.

2. Питання ставлення до тіла та здоров’я.

Церква адвентистів, йдучи за наукою апостолів про високу гідність людського тіла, яке трактується не як «в’язниця душі» (Платон), а як «…храм Святого Духа, що живе Він у вас, якого  від Бога ви маєте…» (1Кор.6:19), а також VI Заповіді Божої – «Не вбивай!», звертає пильну увагу на високу гідність людського тіла та турботу про здоров'я.  Адвентисти застерігають проти всього, що шкодить фізичному та психічному здоров'ю людини, звертаючи увагу на уникання нечистої їжі, яку Бог забороняє (див. Левит11; Втор.14), пропагуючи здоровий спосіб життя, вільного від паління, вживання алкоголю та наркотиків. Церква адвентистів радить дотримуватись скромності й пристойності в одежі, прикрасах та розумних правил поміркованості християнського життя у всьому.       

 

СФЕРА КУЛЬТУ ТА ОБРЯДІВ  

У цій сфері існують найбільші відмінності, що стосуються культу святих, святих Тайн, святого дня, почитання ікон та образів. Два останні питання вже були описані вище, а два інші розглянемо тепер.

1. Питання культу святих.

Як і католики, ми вважаємо Ісуса Христа єдиним Спасителем і Посередником між Богом та людьми (див. 1 Тим.2:5), тому у своїх молитвах ми звертаємося до Бога Отця тільки через Ісуса Христа. У Святому Письмі ми не знаходимо жодного випадку, щоб люди звертали свої молитви до померлих людей, навпаки – Бог забороняє віддавати Божу пошану й культ людям. Тому Церква АСД  не має культу святих.

Ми віримо в Марію, матір Господа та ставимося до неї з глибокою повагою і щирою любов'ю, але, знаючи, що слід молитися тільки до одного Бога, ми не молимося до Марії, бо вважаємо, що це буде применшенням слави Бога та закривання Марією самого Господа. Адже ніхто і ніщо не повинно применшувати славу Бога в Тройці Єдиного! З цієї причини адвентисти не моляться до святих і не віддають їм культу. Згідно біблійного вчення про смертність людської душі та відкидання безсмертя душі, померлі святі ще не у небі і не можуть нас чути, а знаходяться в своїх могилах і перебувають в стані сну, очікуючи воскресіння. Тому, за нашим переконанням, молитви до них позбавлені здорового глузду.

Також у нас немає таких понять, як беатифікація чи канонізація, бо святість у світлі біблійної теології повинна стати ідеалом всіх послідовників Христа, високою моральною категорією, а не еклезіально-культовою.

2. Питання святих Тайн.

Як і в католиків, у нас теж є святі тайни, чи святі обряди, встановлені Христом. Слово «тайна» походить від лат. sacrum – синонім слова «святість». Три святі тайни мають у нас особливе значення, бо походять від Христа та пригадують спасенні події Ісусового життя на землі та Його святу місію. Це – Хрещення, Господня Вечеря та Вмивання ніг. Окрім цих трьох тайн є й інші церковні обряди, які походять з апостольських часів – обряд рукоположення в пресвітери чи проповідники, вінчання, сповідь та оливопомазання.  В католицькій Церкві ці обряди носять специфічні назви та входять до семи святих Тайн.

Святі тайни та обряди у Церкві АСД мають іншу суть, ніж у католиків. Хоча вони є знаками (символами) невидимої Божої благодаті, проте вони не є тими чинностями, які самі по собі уділяють Божу благодать (ex operе operato), а також вони є формально різними у наших Церквах.

Першою святою тайною є Хрещення, яке у нас уділяється тільки дорослим особам, які мають свідоме, щире бажання стати послідовниками Христа. Хрещення приймає та особа, яка зробила визнання віри в ім’я Пресвятої Тройці і бажає хреститися через повне занурення у воду. Тому Хрещення є добровільним, свідомим і привселюдним визнанням віри в Христа Спасителя. Хрещення вважається урочистим Завітом з Господом і вступом до Христової Церкви. У нас немає практики хрещення немовлят, бо таке хрещення ми не вважаємо біблійним.

Євхаристія, або Святе Причастя чи Господня Вечеря у нашій Церкві відбувається під двома видами – хліба та вина, які символізують тіло та кров Христа і носять характер пам’ятки, а не жертви, як у католиків. Причастя – хліб та вино, символізують тіло та кров Христа, але не є реальним тілом та кров’ю, а лише символами.

Перед святим Причастям у нас практикується обряд Вмивання ніг, який встановив Христос (див.Ів.13:1-17), - гарний і символічний обряд смирення та служіння, взаємопрощення та наслідування Христа.

Адвентистським відповідником святої тайни священства у католицизмі є обряд  пресвітерського та проповідницького рукоположення – урочисте посвячення духовної особи на церковний уряд для особливого служіння. Уряд проповідника є святим, але він не є сакраментальним священством, як у католиків. Адвентистських священнослужителів не зобов’язує целібат та літургійні ризи. У Церкві АСД поширене таке біблійне поняття, як «священство всіх віруючих» (див.1Птр.2:9), яке носить символічний духовний характер.

Подружжя у нас трактується як моногамний зв'язок християн, – чоловіка і жінки, святий, чистий та досмертний, згідно тих моральних вимог, які містить Святе Письмо.  Обряд вінчання проводить проповідник урочисто та привселюдно.

Сповідь, чи визнання гріхів у нас не є усною і не має форми «судового трибуналу» та не пов’язана, як у католиків, із священиком і сповідальницею. У адвентистів - це «сповідь серця» лише перед Богом; в молитві та покаянні, задля заслуг Ісуса Христа, згідно слів Господньої молитви – «…і прости нам борги наші, як і ми прощаємо боржникам нашим». Гріхи проти Бога належить визнавати тільки перед самим Господом, а гріхи проти ближніх треба визнати перед ними.

В адвентизмі обряд оливопомазання хворих не є «останнім» сакраментальним помазанням, а обрядом надії на виздоровлення і супроводжується молитвою священнослужителів в намірі оздоровлення хворого, зміцненні у вірі та прощення гріхів. Якщо є  на це свята воля Божа – хвора людини стає здоровою.

У Церкві адвентистів широко практикуються ще й інші обряди та церковні урочистості: посвячення дому молитви, благословення дітей та християнський похорон.

Святкові богослужіння у адвентистів зосереджені довкруги Слова Божого, його читання та пояснення і є духовними, дуже урочистими та радісними; вони  складаються зі співу псалмів, молитов, читання Слова Божого, проповіді та святих обрядів.

ПОКЛИКАННЯ ТА МІСІЯ ЦЕРКВИ АДВЕНТИСТІВ СЬОМОГО ДНЯ 

Церква АСД не виникла з волі людей, чи їхніх амбіцій, - це спільнота віруючих в Бога, які дотримуються Заповідей Божих та віри Ісусової, покликана Богом для пробудження і відродження, євангелізації та морально-суспільної мети нашої епохи.

Доктринальна скарбниця нашої Церкви сповнена первісного віровизнання апостольської Церкви. Особливо в наших часах адвентизм характерний живою вірою у скорий Прихід Христа, духовним зором спостерігаючи ЗНАК ЧАСІВ, провіщений Христом, пророками та апостолами. Глибока пошана до Декалогу – Божого Закону й духовно-морального дзеркала християнина та дотримання суботи – пам’ятки творіння світу, – все це складає особливість Божого покликання всесвітнього адвентизму.

Крім доктринального аспекту є ще євангельський, бо завданням Церкви  завжди було, є і буде проповідь благої вістки – Христової вічної Євангелії на спасіння кожному, хто вірує, щоб всі належно приготувалися до славного другого Приходу Христа на нашу землю. Сьогодні Церква адвентистів проголошує Христову Євангелію, її прекрасні, високі та чисті біблійні істини з особливою вісткою трьох ангелів (див. Об’явл. 14:6-12), як останнього Божого заклику до сучасного людства.

Разом із доктринальною та євангельською діяльністю Церква адвентистів розгорнула широку суспільно-моральну діяльність для духовного та матеріального блага людини, активно займаючись освітньою та виховною, медичною та гуманітарною діяльністю - всюди пропагуючи високу гідність християнського подружжя, родини та здорового способу життя.

НА ШЛЯХУ ДО ЕКУМЕНІЧНОГО ДІАЛОГУ

Наша Церква має своє бачення екуменічного руху, відмінне від католицького, бо вважає, що екуменізм повинен бути христоцентричним, - сконцентрованим на особі Христа, Який палко бажав єдності: «Святий Отче, - заховай в ім’я Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були!  Щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я – у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, - щоб увірував світ, що Ти Мене послав»(Ів.17:11,21). Коли ми адвентисти та католики, будемо краще пізнавати Христа і наближатися до Нього, то водночас станемо ближчими одні до одних у Христі! Христос об’єднує всіх християн! Це і є практичний екуменізм в любові та взаєморозумінні на благо людства, в ім’я вічної любові Бога до кожної людини.

Метою цієї статті не є теологічна полеміка, чи релігійна агітація, а щире прагнення дати правдиву інформацію про Церкву адвентистів Сьомого Дня, з метою кращого порозуміння між адвентистами та католиками  в надії на те спільне, що може нас об’єднати.

Нехай наш добрий Господь рясно благословить кожну людину доброї волі та щирого серця!