Тибр
Пихаті блазні Ватикану,
Сивоголовії актори священних дійств…
Вершать історію святого Рима!
Усі мої юнацькі мрії вони втопили в цій воді
Хижі вовки в овечих шкурах.
Проте, бувало в давнину,
Розлючені римляни,
Кидали в Тибр не одного розпусного прелата.
А далі що? Адже,
історія ще може повторитись...
А що чинити, щоб не потрапити із ними у води Тибру?
А що буде, коли одного дня всесильний Бог,
Запалавши святим
гнівом,
Спопелить облудні їхні тілеса?
Чи зможу я втекти
од гніву Божої правиці,
У поцілунку папської десниці?
о. Йосафат, Рим,1991р.
Чернець
Чернець,
самотність, келія й свіча,
Думки
застигли, десь поміж Писання,
Габіт,
чорніший за чиєсь життя,
І
щира сповідь Богу й покаяння.
На
шибках вікон крапельки дощу,
Зерна
вервечки, стерті від молитви
Нестримний
злет думок, що аж до чуд...
Розп'яття,
сльози та ... духовні битви.
Сум'яття,
спів псалма та стишене зітхання
Чернечих
вуст... Молитва, чиста, як сльоза,
Осінні
дні короткі та швидке смеркання,
А
завтра вранці - знов до вівтаря
о. Йосафат, Львів 1993р.
о. Ярослав Лесів
народився 3.01.1945 трагічно загинув у 1991
Вірші
Я родом із зелених гір
Що Птолемей іменував Карпати
Я з кременю, води і зір
Приречений любити і страждати
І щира дяка Богу за усе
Що пережито, що нас жде з Тобою
Карпати вічний наш Ковчег
І Україна в муках родить Ноя!
Камінь, що в мене кидають,
В чорнозем душі ловлю.
Зійдуть ломикаменем квіти –
Люблю вас, люблю, люблю…
Коли один я з верховини
На доли дивлюся широкі,
Мене не радують вершини,
А на душі якийсь неспокій
Чи не тому, моя тривого
Що мисль торкнулась тайн глибоких
Себе відчув я перед Богом
Таким безмежно одиноким?
Душа болить, болить, болить
І тиші смок перетискає горло
Одну лиш мить, коротку мить
Я знову підведуся гордо
Розпука, як дев’ятий вал
Мене вкриває з головою
«Ш І З О» - аідовий підвал
Зімкнув безвихідь наді мною
Із дна страждань
Із серця глибини
В терпкому розпачі печалі
Благословляю сутнє на землі
І вас, кати мої, прощаю.
І прощаюсь…
Ніч, лиш білі віти
Тінню голубою
Падають од вікон
На стіну журбою
Я не сплю, до шибки
Притуливсь щокою
Віти наче скрипки
Тужать наді мною
Місяць даль пустинна
Твердо спить дорога
Лиш душа нестримно
Проситься до Бога
